Ну що посіяли – те й пожали.
Серед основних моментів, які запам’яталися (всіх не згадаю):
- Лютий 2011 – початок занять в спортзалі і до цього часу, танці пішли лісом (і хай їм грець)
- регулярні здибанки «покер-клубу» по п’ятницях
- участь в «Франківчанці» і зайняте якесь там місце)
- відвідування матчів «Говерли»
- поїздка у Ворохту
- поїздка у Маняву
- стала хресною мамою
- триденний похід в гори Хомяк-Синяк
- відпочинок в Єгипті
- купа купезна шашликів, рибалок і літніх вилазок на природу
- чорновий варіант дисертації
- незабутній час з Д.
- вересень - початок викладацької роботи
- знайомство з кількома знаковими людьми
- моя йога
- здача іспитів
- …
Багато в чому рік був мудрим і повчальним.
Не можу сказати, що душевно він був гармонійним (до чого я прагну).
Друга половину року і особливо кінець року – почуття повної розбалансованості і втрати опори у всьому. Це не погано. Це просто так є, це такий етап. І це мине.
Небагато конкретних планів на наступний рік.
Є такі, які «треба», дуже мало таких, яких «хочу». Мало тому, що не знаю чого хочу.
А коли не знаєш чогО хочеш - займись тим, що найближче до тебе, – тілом) тому як мінімум продовжувати займатись в залі і йогою. Паралельно з тим робити те, що «треба» - заробляти на життя – а це писати дисертацію, наукові статті, викладати і вести міжнародні справи.
Ну і для душі би щось.. будь ласка.
Не маю чіткого плану дій, але відчуваю, що 2012 буде насиченим і важким, і без кінця світу звісно ж. він буде лише початком :)
- багато, - кажу.
- багато це скільки?
- ну враховуючи що в залі займаюсь з самого його відкриття, то я вже тут давно
- ой, а я от хожу 2-ий місяць, і шось ніяких результатів, - друга дівчина в роздягалці відізвалась
- залежно які результати ви хочете. А взагалі: як займаєтесь - такі і результати, - сказала я.
Та друга дівчина якось недобре на мене подивилась.
- ой, а я вже 3 тижні в зал хожу, і шось вага не змінилась, - це та перша знову защебетала
Я зняла мокру футболку, натягнула суху, накинула куртку і вийшла з роздягалки. Ні мені з ними, ні їм зі мною не було змісту продовжувати розмову. я залишила їх удвох зясовувати в чому ж причини їх невдач в залі.
до слова дівчата провели в залі хвилин 35, з них 25 хвилин просто проходили між тренажерами, 5 хвилин крутились на крутілці для бокового пресу і 5 хвилин хаотично махали двокілограмовими гантельками.
я вже не кажу про те що для бажаних їм результатів харчування пріоритетну роль відіграє.
Виходячи запиталась в тренера:
- Є в залі дівчата які жмуть-тянуть або хоча б присідають?
***ібо вважаю, шо попа це найосновніше шо потрібно качати дівчині в залі, а її ніщо інше краще не формує як присідання!***
- Тільки ти.
- Чого ж люди ніхрєна не роблять, а результатів хочуть..
...питання риторичне
думала знайду якусь однодумицю, позайматись разом, досвідом обмінятись.
а не судьба
з чоловіками-хлопцями спілкуюсь, ну але там переважно основне це жим і біцепс. в нас різні цілі))
за весь час може тільки 2х бачила шо присідали. і то мені не сподобалось як: побільше ваги - поменше правильної техніки.
незважаючи, шо хлопців там займається купа, і регулярно ходять ніби, фігури в них не ахті. диспропорційні, великі "банки", запливше пузо і слабкі ног. є більш-менш підтягнуті. з усіх зальних фігур можу виділити лише 2 привабливі. недавно одного кадра зацінила - високий і з добре розвиненими плечима, широкою спиною (досить рідкісне явище, бо при зрості під 2 метри переважно ектоморфний тип тіла), з дуже підтянутим пресом (напевно квадартиками), корпусом, вузьким тазом і міцними ногами. хороша фігура, така дуже чоловічна, верх хоч і великий, але без перебору, кремезний. ну виглядає так як атлант якийсь. попри нього решту виглядають просто коротенькими і квадратними)
ну і про своє
жим лежачи: 3 підходи по 4 рази - 30 кг
присідання виявляється робити значно тяжче , якшо дивитись не в підлогу,а прямо, перед собою. в чому фішка - не знаю) ну крім того шо погляд прямо допомагає підтримувати спину в правильному положенні - а це основне. + фіксація колін, упор на п"ятки. максимально працюють сідничні мязи, біцепс, квдаріцепс стегна без перенесення навантаження на спину і без витягування ваги за рахунок інших мязів.
стандартні 30-32 кг при фронтальному присяді
тяга за голову 3 підходи по 8 - 35 кг
планку довела до 2х хвилин
згинання ніг лежачи на біцепс стегна - 40 кг
більше так без особливих досягнень.
хіба дельта підросла небагато (це від жиму стоячи - 3 підходи по 8 разів - 22 кг).. і я тепер трохи плечиста, але не занадто)
поправила техніки присідань і тяги. роблю з меншою вагою, але максимально складно
в загальному в середньому показники виросли на 5 кг порівняно з літом. було набрала пару кегешок і показники сили виросли. тепер зігнала, сила лишилась на тому самому рівні або чуть нижче. але вище ніж до масонаборного періоду.
такі цикли досить непогані в плані приросту сили.
в лютому буде рік як хожу саме в цей зал. тоді і фотки. і якісь підсумки.
сподіваюсь, в період свят зал буде нормально працювати. нєфіг розслаблятись)
Під покровом ночі думається спокійніше, вільніше. Коли сидиш в темноті, в тиші, відключаються органи зовнішнього сприйняття. Занурюєшся в себе, тонше переживаєш емоції, чіткіше вловлюєш потаємні порухи душі, вслухаєшся в себе. Легше приймаються рішення. Розум дрімає, аналітичні розмірковування майже припиняються, логічні доводи здаються другорядними. Відкриваються справжні бажання, приходять думки з самої глибини серця. Знімаються шар за шаром нашарування бажань сторонніх, не-твоїх, відкидається стереотипна поведінка, блокується сприйняття реакції оточуючих. Душа тріпоче, обравши правильне рішення, розум ще приспаний і поки ще не шокований. В цей момент ти переконаний що те, що ти вирішив, – єдино правильне. Бо ти так ВІДЧУВАЄШ. І хоча розум намагається подати сигнал присутності, доводячи абсурдність, нерозумність твого вчинку, наводячи логічні аргументи проти, вимальовуючи можливі (майже з 100% ймовірністю) плачевні (для кого?) наслідки, але це все не діє. Ти просто від нього відмахуєшся – все в цьому житті передбачити неможливо, розум не всесильний і іноді дуже недалекоглядний. Ти вирішуєш діяти, керуючись основним критерієм правильності, – твій душевний комфорт, твої бажання.
Ти не спиш майже усю ніч, душа тріумфує і вимагає негайного втілення плану. Формуєш намір, знаходиш сміливість для змін. Переконаний - тобі це під силу.
Знаєш, що при світлі нового дня все може бути по-іншому, можна про все збути. Але ти настільки впевнений в правильності, що просто пишеш собі записку наступного змісту: «Я вже все обдумав. Я все вирішивв. Це просто необхідно зробити без вагань». Схоже на записку для хворих на амнезію, проте ти знаєш наскільки хитрим може бути розум, знаєш, що можеш піддатись на його провокації, і хоч якось хочеш закарбувати непохитність свого наміру.
В своєрідній ейфорії від єднання з душею засинаєш під ранок.
Зранку пам’ятаєш ще про своє рішення: нічого не змінилось, ти націлений це зробити.
Снідаєш. Спілкуєшся з рідними. Розмовляєш по телефону. Вмикаєш телевізор. Включаються органи чуття. Мозок активізується, починає опрацьовувати інформацію, що надходить. Непомітно загарбує на обробку нічне рішення. На поверхню випливають логічні судження: якщо це - то ось так – і ой як недобре. Закладений минулої ночі фундамент потрохи починає розповзатись . Душа, відвойовуючи свої позиції, ще намагається подати свій голос, але розум наче якась морська гадина починає щупальцями обплутувати це бажання, проникаючи своїми в щупальцями «треба» «так правильно» «не можна» «що скажуть» в саме ядро, і руйнує його. Сміливість потрохи зникає, розум тріумфує.
А ти далі продовжуєш існувати і вчиняти за законами логіки.
Душа розчарована і вгамовується, і лиш ледь-ледь десь на дні жевріє надія, що ти опам’ятаєшся. Прислухаєшся і почуєш її. Потрібно лише дочекатись ночі.
їду сьодні своєю "Ферозою" в напрямку "Городенка-Франківськ". переді мною вимальовується "деу" сенс. наклеєно "у", "туфелька". картіна маслом. їде посередині траси, виляючи. ну я її з горем пополам обігнала від гріха подалі. за кермом бландінка, в темних окулярах, румигає жуйку - це так, для повноти клінічєской картіни.
потім так вийшло, що довелось заїхати в Тлумач, в місто. ну а та баришня видов поїхала по об"їзній - бо я наздогнала той же самий деу сенс з туфєлькою перед кільцем. і стала акурат за нею. коло - головне, пропускаємо машини. пропустили. бландінка тупить, не включила передачу і газує.. галзує спочатку легко.. потім сильно. бачить шо машина не рушає з місця газує по максимуму. тормоз єстствєнно ця звізда відпустила, і під легеньким ухилом дороги потрохи починає котитися на мене. ззаду мене підпер бусік, задню не було куда давати. сигналити - бєзполєзно. вона собі газує. ну і тут очікуваний - "бум". прикотилась вона на мене.
я сижу, морда кірпічом. морда кірпічом незря, ібо маю високий залізний бампер, і мені ці всякі сенси з бландінками в даному випадку пофіг. думаю, шо дальше. бландінка після того, як затормозила об мене - розвертається з водійського крісла, щось оре, давлячись жуйкою і махає руками в мою сторону. чути не було, но по губам і прочитала шось наступне "мол, нехароша я така дєвочка, наїхала на неї заду, подивись шо наробила і вапше". вона навіть дьорнулась виходити з машини - певно пошукати царапини на бампері і предяви кидати мені. я взагалі прифігіла чуток з такого хамства. їздити не вміє, сперлась на мою машину, тупить і ше шось вознікає. і ззаду машини вже сигналять. але в тому деу поруч був ше хлоп якийсь, толковіший за ту курку видов. він заспокоїв істєрічку і смєканув, шо в їхніх же інтересах дерти пошвидше з того кільця і від мене подалі. хай дякує, шо попала не на лєксус якийсь з пластиковим бампером і отдєлалась льохкім іспугом.
я не знаю чи тут відіграє роль статева приналежність, але це ппц якийсь. і розізлилась я тіки зовсім трохи. шо візьмеш з тупої. тіки от звідки вони такі беруться. і як з ними боротись(
у+туфелька це напевно діагноз. тепер буду ставати від таких за 10 метрів.
Ссссстрашенно люблю заходи сонця. з гори, де є простір і навіть трошки проглядається опуклість земної кулі (або принаймні так здається, що проглядається – і тоді починаєш мислити глобально, на рівні космосі і всесвіту). Або особливо в дорозі. коли їдеш в поїзді в степу.. або в машині, ще поки що з відкритими вікнами.. і сонце заходить. Ти слухаєш музику – якийсь хіт минувшого літа або нью-ейдж – покачуєш головою в такт і підставляєш обличчя під останні промінчики сонця, що зникає.. трохи примружуєш очі, а за вікном пропливає якась степова місцевість, відкритий простір.. і через дерева лісопосадки біля дороги сонце мерехкотить по обличчю.. і сіре полотно дороги зникає під капотом машини.. і ти абстрагуєшся від того куди їдеш і звідки.. і просто ловиш останні моменти світлового дня. Охоплює відчуття чогось глобального і відірваного від поточних справ і буденності. Наче є лише ти і сонце , і вітер, і простір. Або лише сонце, вітер, простір, а ти розчиняєшся в цьому всьому. Потім з’являються вогні вишок, потім далекі-далекі вогні міста, потім починаються перші світлофори і ти приземляєшся на грішну землю.
А осінь це як суцільний захід сонця. і сонце восени постійно таке як під час заходу влітку. і чогось находить така «тоска».. але така якась по-доброму сумна печаль. Так ніби з чимісь розстаєшся ненадовго і трохи починаєш за тим скучати, але в той же час радієш, що зустрінешся з тим незабаром знову.
А ведь осень – єто маленькая смерть (с). кінець старого року слід було би святкувати в листопаді. 30 листопада. Далі починаються миколаї, різдва і т.д. святкова метушня, народ оживає, а потім чекає весну. Лише восени хід життя сповільнюється, знаходиться час для переосмислення, роздумів. Земля віддаляється від сонця. стає страшно коли думаєш, що цього разу людству не пощастить і відцентрова сила закине планету подалі з наміченої орбіти. Поки сонце сходить на сході і заходить на заході – є якась стабільність, циклічність життя. а раптом одного дня сонце зайде.. і більше не з’явиться. Швидко відкидаєш цю думку – «не може такого бути, все буде ок». І стараєшся не пояснювати собі чому все саме так. Бо відповіді немає. Здається наче живеш в стабільності, але насправді в таааакій невідомості.. Миришся з тим, що є питання, відповіді на яких немає. Вірніше відповідь ти знаєш, відчуваєш, але її всеодно немає. І щоосені ти задаєш питання, і щоосені розум відмовляється видавати логічні відповіді, а душа кричить, що все знає.. Просто кожного світанку, побачивши як починає жевріти на сході сонце, розумієш, що сонце не підвело і цього разу і настав новий день. і ти живеш. І це прекрасно. з полегшенням зітхаєш і досипаєш ніч.
Как-то привели к мудрецу одного юношу и сказали; "Смотри, вот один из тех кого испортили женщины!" Мудрец покачал головой и улыбнулся. "Это мужчины, - воскликнул он, - портят женщин, и все, в чем грешат женщины, должно искупляться и улучшаться в мужчинах, ибо мужчина сотворяет себе образ женщины, а женщина создается по этому образу."
- "Ты слишком снисходителен к женщинам, - сказал кто-то из стоявших рядом, - ты их не знаешь!" Мудрец ответил: "Свойство мужчины - воля, свойство женщины - уступчивость: таков закон полов, поистине суровый закон для женщины! Все люди не виноваты в том, что они таковы, а женщины и вдвойне не виноваты: у кого хватило бы бальзама и милосердия к ним!" - "Как бальзама! Как милосердия! - вскричал кто-то еще из толпы. - Женщин надо лучше воспитывать!" - "Воспитывать лучше нужно мужчин," - ответил мудрец и кивнул юноше, чтобы тот последовал за ним. Но юноша за ним не последовал.
- Ну і питання наостанок…, - мене попереджали, що окрім стандартних запитань про рід діяльності, досвід роботи, тестування комунікативних навичок та іншого, він любив задавати питання із загальноосвітньої шкільної програми. – Скажіть мені, що таке блискавка?
Це, мабуть, був його улюблений момент співбесіди. Він помітно оживився і поглядав на мене трохи зверхньо. В його виразі обличчя читалась гордість за себе і за таке заковиристе, на його думку, питання. Він передбачав, що уроки фізики в школі я прогулювала, та вже зазделегідь смакував мою розгубленість і необізнаність щодо фізичних явищ природи.
«Неоригінально, - подумала я. – Знайомій цей любитель фізики задавав питання про вітер».
- Гадаю, блискавкою бог прикурює сигару.
Так сказати для мене було досить ризиковано, не знаючи, чи не сидить навпроти мене релігійний фанатик.
Цей добродій з рекрутингового агенства подивився на мене поверх окулярів, засумнівавшись в моїй адекватності.
- Гадаю, було б надто банально відповісти щось там про електричний розряд між хмарами, - додала я.
- Ми вам повідомим про результати співбесіди, - сухо сказав він. Після вірної відповіді він втратив інтерес, я його явно розчарувала.
- Mood:
строго 3 рази в тиждень. без пропусків. навіть під час масажу. масажистка тішиться моєю спиною кожного разу, каже шось на кшталт "двіженіє ета жизнь" і дає установку займатись далі.
угу.. каже, спинку качай, але нічого важкого не піднімай. ну-ну, знала б вона яким чином я її качаю))
ну правда я на час курсу масажу відмінила станову тягу, і роблю фронтальний присяд з меншою вагою. заодно техніку відточую.
хоча поясниця навантажуєтсья всеодно пристойно(
в залі доволі пусто. всі пляжники накачали біцуху і уїхали на пляж :)))
зазвичай в обідню пору тренуюсь я і тренер. або за трохи іншою схемою.. я - тренуюсь, він - обідає))
і в спеку трохи важко тренуватись. при тому шо в залі +22+23.
з харчуванням все менш більш.
дууужу рідко находит бажання замість гречі-рису-мяса втоптати сковорідку смаженої картоплі. або іноді так затягує з чиєгось вікна блінчикаааами)) ну але я трошки подумаю-подумаю.. прикину шо 5 хв насолоди не вартують мук совісті і відробки в спортзалі.. ну і бажання проходить)
рафаелло-шедеври і інші смачні цукерки, які регулярно поступають в хату, вже поховала по різних шафах. шоб на зваблювали. і навіть якось забувається в якому місці я їх ховала) головне про те не думати. і нормально. якшо баланс макронутрієнітв дотриманий - нічого такого хотітись не має.
торти і пляцки після тижневої витримки в холодильнику відправляються в смітник) тут навіть спокуси нема.
коли хочу солодкого - їм гематогенку (добре шо розфасовка по 50г і жиру нема на відміну від шоколаду). плюс він типу корисний, да?)
ну і зараз сезон ягід.. сир+полуниця (+опціонально мед або ЦЗ) = ням-ням.
мама свариться, що я їм курячі філе. мол гормони і це взагалі не мясо. ну а шо я зроблю - для мене то найкраще джерело білка - маю на увазі співвідношення білок-жир. і готується швидко. я його в салати, або з гречою-рисом наминаю :) і відносно дешеве. яловичину тре годинами варити і всеодно як підошва:( а телятину зараз спробуй знайти так щоб тебе не здурили. та і нема гарантії шо там теж гормонів немає.
а ше мама іноді мене хвалить (каже, шо від мене одні кістки лишаться - це вона жартує так). а іноді каже, шоб я почала їсти то шо всі їдять. ну нормальну їжу, а не варене-парене без масла)) і ше каже, шо чоловік мій буде бідний і буде сидіти голодний) або вижене мене з хати) якшо він вазагалі буде)
ну зате я почуваю себе нормально (і фізично, і психічно), а не нию, шо не влажусь в штани)
а ше метаболізм розкачався. майже ніколи не холодно в руки-ноги (може того, шо літо?, ага))), плюс відчуваю стабільний прилив сил, їжа в орагнізмі засвоюється швидко.. топка працює вопшем:) і ше в мене виробилось "породисте відчуття голоду"))
а найгірше, знаєте шо? шо це все тимчасово. і шо рано чи пізно через ті чи інші причини я перестану ходити в спортзал. і шо буде період коли я буду нити шо не влажусь в штани.. і буде так тяжко знову повертатись до режиму. ужас. а так іноді хочеться натиснути Ctrl+S щоб зберегти поточний рівень і не повертатись до старого)
але навіть це не найгірше. найгірше те, що я про це зараз думаю)
п.с. фотки, прогрес є, але не покажу)
п. п.с.а ше в мене ріжеться 2ий зуб мудрості. сам по собі не болить. але він молодий і гострий - тому вся щока з внутрішньої сторони прокусана в хлам і болить:(
Profile
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=88.8)
e_fem_erna- A piece of my soul.. But is this soul real..?
- Website
Syndicate
