Напишу і я підсумки.. по памяті, шо згадаю..

Січень –  святкування нового року не вдома.. 03.01 день народження сестрички в львівському «Пікасо» поїздка в київ за візою.. відмова у вікдритті візи..

Лютий – ше раз поїздка в візовий центр, цього разу успішно, лижі..

Березень – переїзд в новий будинок, 17.03 – народився мій майбутній грізний песик.. 21.03 – закриття лижного сезону. 22.03-02.03 -  подорож по Британії

Квітень – приїхали з-за кордону, катались на лодочках, їли шашлики

Травень – 7.05 я привезла маленького цезаря додому!!

Червень – останні екзамени, захист магістерської.. більярд і пінна вечірка на ельдорадо, на наступниий день – дебати біля Парк-готелю.. )

Липень – отримання диплому.. випускний.. ДН Юри. ремонти, ремонти, регулярні поїздки з майстрами по всіх будіельних магазинах міста..

Серпень –ДН Сергія, шашлики. влиття в колектив дресирувальної площадки.. нові знайомства.. зорепад на бистриці

Вересень – робота - офіційна ставка.. день народження Ентера.. хтось ставав на коліна перед машиною))

Жовтень – переїзд бабусі до нас, пару гейгулів в «едісон» і «кіліманджаро»

Листопад – рятування собачки і наступне закопування її в землю.. моє ДН в офісі, легенді.. поїздка в кийо на 2 дні+затвердження теми дісєру..

Грудень – сардельки на снігу, відкриття сезону 19.12 в буковелі, більярд, похід на фільм «аватар», 1ше заняття айкідо, «Траян»,  купила величеньку штучну ялинку на віки-вічні) 

З  планів на 2009 рік які загадувала в кінці минулого збулося все і навіть більше. Рік насичений і дуже позитивний.

Плани на 2010 – ще трохи лижництва, викладацтво, Австрія або Німеччина в лютому, дещо про що не скажу (СЄ), розвязати песа, море (можливо естонія-фінляндія), багато походів в гори, купити нові лижі + бонус - купа сюрпризів від долі..

Потрохи приходить відчуття старіння швидше навіть не фізичного, а соціального. Усвідомлення того, що вже не 16-річна дівчинка зявляється після прочитання в газеті оголошень типу «потрібні на роботу молоді люди віком 18-22 роки».. або оголошується набір на навчання за програмою тільки для студентів старших курсів.. або набір в школу танців для дівчат віком до 21 року.. навіть не посадять вже за тебе якщо тойво :))))) та й коли однолітки роблять свій вибір на користь 16-17 річних, а не в твою – починаєш задумуватись, що вже починають відбуватись якісь незворотні зміни в твоєму житті.. що існують вже речі, які назавжди закриті для тебе.. що все далі і далі життя пропонуватиме все менше можливостей.. і ти стаєш все більш обмеженішим у своєму виборі. Зрозуміло що з віком деякі речі навпаки стають доступні в порівнянні з дитинством і юністю.. проте в 16 років тебе тішить «у мене ще все попереду», а в 30 засмучує «у мене вже цього ніколи не буде»..

Я ще раніше в років так 15-16 дивлячись на свою бабусю думала про те як же так жити, дивлячись на молодь, і усвідомлювати що ти не зможеш так хутко піднятись на 5-ий поверх, пограти в волейбол чи записатись в клуб танцю. Якщо вже навіть зараз мене засмучує те, що дивлячись на 16-річного хлопчика думається «а нічого він такий.. вчилась би я в паралельному класі – спробувала би його підчепити».. а потім тормозиш думки, усвідомлюєш, шо трохи я вже застара для нього (а різниця в 6 років вагома в такому віці) і заспокоюєш себе тим, що воно мале-дурне, а я вже зріла для дорослих стосунків.

Як би там не було, а з часом все більше речей стають назавжди закритими, а можливості назавжди втраченими. Тепер розумію, що шкільний вальс я не танцювала і вже більше не станцюю, що танцями треба було займатись ще з 7 років, щоб можливо стати хорошою танцівницею, а поперечний шпагат, якщо не дався до цього часу, то так і залишиться недосяжним для моїх зв'язок..

По старіння почала думати років так з 16-17.. це такий «найсмачніший» віковий період юності.. 18 років – ну трохи старша.. ще молоденька але вже і повнолітня відповідно і більше можливостей відкривається.. 19-20 – терпимо.. ше 30ка нерозімняна.. 21 – ше чисто символічно повне повноліття.. 22 – це вже якийсь незрозумілий крок далі, але швидше далі від юності, ніж просто далі..

А що буде в 30, 40, 50 років.. сподіваюсь тоді я не буду задаватися такими питаннями.. а зараз вони виникають тому, що я не хочу дорослішати..

Скоріш за все такі думки виникають тоді , коли внутрішній вік людини не відповідає паспортному… мабуть ще купа всякого за юності нереалізованого в мені сидить і допікає тим що вже ніколи і не зреалізується..

Висновок? Його вже давно за мене зробили – «живите так, что б потом не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы»…

В продовження теми про мою подорж Великобританією..


Побувши в Лондоні 4 дні, вирішили податись далі.. Виїхали ми за межі Лондона, купили карту, взяли напрокат машину, заправилися і поїхали по їх крутій трасі М1 на північ, вглиб Англії)
 
( Read more... )

Якось, закапуючи на ніч очні каплі, подумалась якась абсолютна фігня, яка, проте, мені видалась цікавою)

Зіниця людського ока має властивіть звужуватись і розширюватись. Хто вчив добре анатомію в школі, той знає, що це відбуваєтсья для контролю кількості світла, яке потрапляє на сітківку. Коли зіниця звужується для того, щоб відобразити предмети, на які спрямовані очі, їй виходить стає достатньо світла, яке вміщуєтсья у вузесенькому промені світла, який падає на сітківку. І навпаки – у темноті, наприклад, світла мало і тому зіниця розширюється в рази, щоб захопити якнайбільше світла. Виходить, якщо наприклад взяти однакові «промінчики» простору, які захоплює зіниця для відвторення зображення, то в умовах звуження зіниці цей простір є набагато яскравішим чи світлішим, ніж ми його сприймаємо, а в умовах розширення - той же ж однаковий простір промінчика є набагато темніший, ніж ми бачимо (бо ми сприймаємо якомога ширший простір і відповідно світло використовуємо зі всього простору).

Аааааа.. напишіть, якщо хтось шось зрозумів))

Може це і фігня, і люди, які краще за мене знають анатомію людського тіла, спростують мою отаку фантазію, але якби там не було, якщо це так - то це ще раз доводить необєктивність сприйняття отоуючої дійсності.. те, що наші рецептори сприйняття примітивніші за устрій всесвіту.. і що світ насправді дуже відрізняєтся від тієї картини, яку ми бачимо.

Спробуй сягнути рукою до мрії,
Зламати замОк чи відкрити ключем,
Пройти через все, не загубивши надії,
Стати поетом, співаком і митцем.
Закружляй мене в вальсі, намалюй мій портрет,
Заведи хоровод із сніжинок,
Заспівай мені з Адамса пісні куплет,
І ще не один такий вчинок,
Що межує з безглуздям, мені подаруй,
А я у боргу не залишусь,
Тільки мрію мою не руйнуй,
І ще не один вірш напишу..